З історії кредитного руху Дубенщини

Розповідь директора філії Теодора МАТВІЇВА:

Кредитно-кооперативний рух в Україні має давню і цікаву історію, яка переконує, що проблеми бідності люди вирішували за допомогою громадських об’єднань, кооперативів і товариств.
Батьківщиною кредитного руху вважається Німеччина, а їхнім батьком — Фрідріх Вільгельм Райффайзен, який у 1849 році в селі Фламерсфельд розпочав свою кредитно-кооперативну діяльність. Його «кредитова кооператива» для сільських жителів, відома у всьому світі як «райффайзенка», несла фінансову допомогу незаможнім селянам-фермерам.

Як відомо, за часів Російської імперії Рівненщина входила до Волинської губернії. До скасування кріпаччини кооперативний рух тут був практично відсутній. Аграрна реформа 1861 р. стимулювала розвиток капіталістичних відносин, спричинивши потребу в коштах для підприємницької діяльності, а отже у кредитах. Найбільш гострою вона була для селянства. Потреби в кредитах царський уряд намагався вирішити за допомогою Поземельного селянського банку. Певну роль у цьому відігравав і державний банк. Також були засновані ощадно-позичкові каси і кооперативи, але їх було недостатньо. У 1885 році у Волинській губернії таких кооперативів було три – в тому числі міське в Дубні та Дубровицьке в Рівненському повіті.
У квітні 1911 року розпочав роботу Почаєво-Волинський народний кредит (одне ощадно-позичкове товариство, 4 кредитних товариства й ряд фізичних осіб). Але власті намагалися відлучити від участі в ощадно-позичкових та кредитних товариствах представників інтелігенції й торговців. З невідомих причин відхилено клопотання жителів Дубна (1910 р.) про відкриття такого товариства. Кредитні кооперативи займалися і просвітницькою діяльністю (закупівля літератури, поширення знань, влаштування лекцій, створення навчальних закладів). Наприклад, в Рівному було організовано кооперативні курси в 1909 і 1910 рр. Також при товариствах створювалися каси взаємодопомоги.
Історично на Волині та Рівненщині, як і в Україні, ощадно-позикові та кредитні товариства були залучені до трьох основних видів діяльності: заощадження і кредитування, постачання і збуту, а також освіти населення.
Після входження Волині і Рівненщини до складу Польщі, на основі досвіду Галичини, де кооперативний рух виник ще за Австро-Угорщини, тут також почали створюватися та функціонувати кредитні та торгівельні кооперативи.
Перший український кооперативний банк у Дубні засновано в липні 1924 року. Оголошення про його відкриття подавав журнал “Духовна бесіда” (№1 від 15.09.1924 р.)

Кооперативні організації займалися також благодійною і просвітницькою діяльністю. Особливо це було необхідне для Волині і Полісся, бо на кінець 20-х років XX ст. у Волинському воєводстві було 68,8% неписьменного населення, у Поліському – 71%, в той час як у Львівському – 29,2%. За прикладом Галичини, на Волині також створювалися за підтримкою кредитно-кооперативних структур різноманітні просвітницькі товариства і об’єднання, хоча їх кількість була значно меншою
Щоб надати допомогу сільським господарствам видавалося ряд часописів, наприклад, «Господарсько-кооперативний часопис». Проте, на відміну від Галичини, на Волині і Поліссі його було недостатньо.

Декілька слів про роль чеських колоній в кооперативному русі нашого краю. На Волині були великі чеські колонії. Перша така колонія з’явилася у Дубенському повіті Волинської губернії 1863 р. при с. Догорнивиці (нині с. Зелене Дубенського р-ну). Масове переселення чехів на Волинь здійснювалось протягом 1868 – 1870 рр. У 1884 р. на Волині вже було 19304 чехів. Царський уряд сприяв їх переселенню, бо вони були добрими господарями (землеробство, особливо хмелярство; тваринництво, переробна та харчова промисловість).
У 1917 року на Волині почали виникати господарські спілки. В м. Здолбунів створено «Чеську господарську спілку», діяльність якої була поширена навколо міста. Спілки брали на себе зобов’язання відкривати кооперативні молочарні, спиртзаводи, пивзаводи, овочеві, льонарські, крохмалопатокові та інші кооперативи, а також кооперативи для реалізації товару. В 1926 р. в селі Квасилів закладено спілку хмілярів, а в Дубні створено Волинський хмілярський банк.
Після 1921 року були створені чеські с.г. кооперативи в Новинах, Дорогостаях, Боярці, Квасилові, Ужинці для закупівлі і переробки молока та збуту с.г. продукції.

Після 1939 р. всі активи кредитних спілок та інших подібних об’єднань були передані державному банку СРСР без згоди їхніх членів. Натомість створювалися кооперативні установи, які мали зовсім інші принципи роботи. Вони проіснували, із деякими змінами, до 1991 р., – коли Україна отримала незалежність. На Рівненщині і Волині перші кредитні спілки відновилися в 1994 р.

На Волині кооперативний рух був значно слабший ніж у Галичині. Чому? Кооперативи в багатьох селах Галичини були організовані ще за Австро-Угощини, бо згідно з рішенням Львівського синоду 1891 р. для священиків було введено правило, що суспільно-економічна діяльність є невід’ємною частиною їхніх пастирських обов’язків, тобто, що кожен священик мав обов’язок відкрити читальню, спортивне товариство, братство тверезості, громадську касу взаємодопомоги, благодійну касу, тобто все, що було необхідне парафіянам. Священики свої обов’язки виконували старанно, бо «Неорганізованість є першою причиною бідності» – як твердив митрополит А. Шептицький.
У 1894 році УГКЦ вирішує створити банк «Дністер». До його складу ввійшли: капітал Страхового товариства «Дністер» і, крім того, парохіяльні каси взаємодопомоги, так звані райффайзенки ( праобраз сучасних кредитних спілок).
Згодом створено Крайовий ревізійний союз, до складу якого входило багато кредитових спілок, які, своєю чергою, створили і якими керували на шістдесят відсотків священики. Згодом, у 1906 році, їх зреформували у Ревізійний союз українських кооперативів.

У 1998 році ініціативна група жителів м. Броди створили фінансову установу – громадську організацію Кредитна спілка «Самопоміч». Саме через відсутність на цей час кооперативного законодавства, організаційною формою кредитної спілки було обрано не кооператив, як це прийнято в усьому світі, а громадську організацію.
Установчі збори членів-засновників спілки відбулися 14.06.1998 року, а уже в серпні 1998 року була проведена державна реєстрація кредитної спілки як громадської установи та зареєстровано її перший Статут.
Ініціатором створення КС була Андріїшин Дана. Виявилося, що навіть у її рідному селі Берлин Бродівського повіту (тепер Бродівський район) до 1939 року діяв кооператив «Українська Берлинська Райфайзенка», або як в селі її називали «Кредитова кооператива» або просто «Кооператива».
Кредитна спілка «Самопоміч» у Дубні зорганізувалася у 2011 році, як філія КС «Самопоміч» м. Броди. За цей час нашими послугами скористалося майже 600 її членів. На жаль, війна з російським агресором внесла свій слід і діяльність кредитних спілок, і в серпні 2022 року філія кредитної спілки «Самопоміч» в м.Дубно припинила свою діяльність. Маємо надію, що це тимчасове рішення і в подальшому ми будемо дальше розвивати кредитно-кооперативний рух на Дубенщині.

На завершення хочу навести такий приклад. Нобелівську премію миру за 2006 рік отримав професор-економіст з Бангладеш Мухаммед Юнус – за піонерські зусилля з допомоги знедолених піднятися з бідності завдяки мікрокредитам. Юнус у світовій пресі здобув прізвисько «банкір бідних».
В 1976 р. він заснував «Грамін банк» – організацію, яка мала надавати кредити найбіднішим бангладешцям. «Статутний фонд» банку становив… 26 доларів. Ці гроші у вигляді мікропозик дісталися 42 мешканцям одного із сіл.
Тепер «Грамін банк» обертає мільярдами доларів, має 2226 відділень у Бангладеш, його клієнтами є 6,5 мільйона осіб з 71371 сіл країни – такі дані можна знайти на веб-сторінці банку. До речі, у перекладі слово «грамін» означає «село» або «сільський», тобто це «сільський банк». Діяльність Юнуса здобула світове визнання. В 1999 р. він був нагороджений Премією миру ім. Індіри Ганді в Індії – за зусилля розвитку цієї країни.
Рішення Нобелівського комітету зустріли з певним подивом, бо тут більш йдеться про економіку, ніж про збереження миру на планеті. Але голова комітету Оле Данболт Мйоес пояснив: «Тривалого миру не досягти, якщо не знайти шляхів виходу з бідності для вселенських груп населення. Сьогодні досвід Юнуса з мікрокредитування вже запроваджено в життя у більш ніж 100 країнах світу – від Уганди до США.